«Щось середнє» дає змогу поєднати в одному пості і власний погляд на реальність, яка відбувається навколо, а також розповісти про реальність інших людей, з якими ти перетинаєшся при спілкуванні. Але є фактор, який об’єднує – постійне проживання у Херсоні. Для себе я вже зрозуміла, що мені подобається цей вайб, коли можна під саму комендантську сидіти у кав’ярні на районі після робочого дня та грати у «Аліас», ліниво потягуючи каву, у колі людей, з якими щойно познайомився. Так само надзвичайно провести з ними через пару днів потому кілька годин у кав’ярні вже у центрі. На «пленері», який був організований спонтанно у рамках недільного вихідного, є можливість порозпитувати що, як і для чого. Отже, так і з’явилася маленька розповідь про енергійну художницю – дівчину Іру.
Поки готується кава, йдуть розмови про різне. Те, що особисто мене повеселило, порада комунальникам після пошкодження тролейбусів вночі під час ворожих обстрілів, замість скла зашити вікна у салоні фанерою. А водію залишити два отвори, щоб через них можна було дивитися на дорогу. Мені подобаються такі «поради», як і моменти, коли люди тут починають розповідати та показувати власні колекції уламків від ворожих снарядів.
Іра постійно проживає у Херсоні зараз, була вона тут і під час окупації. Бере участь у виставках загальних, а не персональних, які проходять у Львові, Києві та Одесі. Проведення художніх виставок безпосередньо у Херсоні дівчина тільки планує, говорить, що насамперед для цього необхідно знайти безпечне приміщення. І хочеться робити виставки саме зараз, бо війна війною, обстріли – обстрілами, а людям потрібно щось робити, щоб «не поїхати кукухою».
Під час окупації дівчина також малювала. Згадує, що деякі свої картини відправила в Нову Каховку, щоб їм зробили обрамлення. Проте більше вони звідтам до неї не повернулися.
«Бо вже була окупація, і їх не стали перевозити через міст. І є така вірогідність, що вони там згоріли, а є вірогідність, що вони досі там лежать. І через сто років їх відкопають та продадуть на аукціоні за мільйон грошей (сміється)».
Іра внутрішньо налаштована на творчість, всупереч поточній ситуації. Пояснює мені свою позицію так:
«Річ в тім, що чим би ти не займався, в діяльності твоїй має бути перерва. Не важливо – лікар ти, художник чи водій. Ти працюєш, працюєш, потім зробив собі невеличку перерву, потім знову повертаєшся до своєї діяльності. Так відбувається і у мене. Я малювала, потім покинула ту справу на пару місяців, потім знову повернулася до неї. Потім знову пауза у пів року. Останні місяці я також нічого не малювала, і ось тільки минулого тижня повернулася до роботи. Знову пішла у свої чатики художників, дивитися, що і де робиться. Та почала робити замальовки. Зараз я знову в процесі, – розповідає Ірина. – У мене зараз є декілька сюжетних ліній, які я розвиваю. І цьому допомагає те, що у місті постійно зараз змінюються пейзажі навколо. Ти дивишся – о, нова дірка після обстрілів і через неї видно клаптик неба. І люди нові постійно з’являються, яких хочеться малювати».
Зараз у дівчини є постійна робота, яка не пов’язана з малюванням. А ось такі зустрічі у кав’ярні – її особиста ініціатива. Бо зараз у місті, за її словами, залишилося мало митців, і спільних зустрічей, які відбувалися до повномасштабного вторгнення, дуже не вистачає. Тому й організовуються такі «пленери» з людьми, які є «під боком» і які не завжди є художниками самі. Ну і звісно, звучить питання від мене щодо цікавої історії з херсонського життя.
«У нас після прильотів у будинку винесло вікна у під’їзді, у мене у квартирі є навіть дірки від уламків, але люди зібралися та все швидко зашили фанерою. Звісно, воно виглядає крінжово, але при цьому вони захотіли на дверях під’їзду намалювати квіти. І з цим проханням звернулися до мене. Ну чом би й ні? Тут дім, розруха, але квіти на дверях з’явилися. Тобто люди, попри такі обставини, все одно хочуть бачити прекрасне. А також робити щось гарне навколо себе у такі часи. Виїжджати на постійній основі кудись я не збираюся. У Херсоні мені нормально живеться і чогось критичного тут не відбувається. Якщо буде якась критична ситуація, я думаю що я все одно не поїду, а залишуся до останнього. А там подивимося».
19 серпня, 2024, Херсон